16.05.2022

Математика. Урок 116

Тема. Діаграми

Шістнадцяте травня

Дистанційна робота

Пригадай, які бувають діаграми:

№ 500 (діаграми подивись в підручнику, або у Viber групі)

На діаграмі зображено найбільш відвідувані країни світу: Франція, США, Китай та Іспанія. 

 

Де більше туристів:

•  У Китаї чи у США?

•  В Іспанії чи у США?

•  У США чи у Франції?

•  У Франції чи у Китаї?

•  У Франції чи у Китаї та Іспанії разом?

•  У Франції та Іспанії разом чи у США та Китаї разом?

•  Яка частина усіх туристів відвідує Китай?

•  Чи правда, що половину всіх туристів складають турис ти Китаю та США разом?

№ 501

Розглянь діаграму, де показано, скільки солодкої        випічки продали у шкільній їдальні.

 

Дай відповіді на запитання.

1)   Чого продано однакову кількість?

2)   На скільки більше продано булочок із полуницею, ніж    булочок із чорницею?

3)   Скільки всього булочок продано?

4)   Скільки булочок із вишнею було в їдальні спочатку, якщо після продажу їх залишилося 30?

5)   Усього в їдальню завезли 50 булочок із чорницею. Скільки булочок із чорницею ще треба продати?

6)   Якщо б продані булочки з полуницею розкласти порівну на 5 тарілок, то по скільки булочок буде на кож ній тарілці?

7)   Чи вистачило б куплених кексів, щоб розкласти їх по 6 штук на 6 тарілок?

 

№ 502

 На діаграмі показано, скільки тістечок випікав кондитер упродовж робочого тижня.

 

Дай відповіді на запитання.

1)   Скільки тістечок спік кондитер у вівторок? У четвер?

2)   Коли кондитер спік більше тістечок: у середу чи в по неділок? На скільки більше?

3)   Коли кондитер спік менше тістечок: у п’ятницю чи в середу? У скільки разів менше?

4)   У які два дні кондитер спік найбільше тістечок? Скіль ки всього тістечок він спік за ці 2 дні?

5)   У які два дні кондитер спік найменше тістечок? Скіль ки всього?

6)   Скільки всього тістечок спік кондитер за тиждень?

№ 503.  На діаграмі показано, скільки книжок прочитав кож ний із чотирьох учнів за рік.

  Дай відповіді на запитання.

1)   Скільки ще книжок потрібно прочитати Сашкові, щоб наздогнати Олю?

2)   Скільки книжок прочитали Оля і Надя разом? А скіль ки — Ігор та Сашко?

3)   Хто прочитав більше книжок: дівчата чи хлопці? На скільки більше?

4)   Серед прочитаних Ігорем книжок 2

5

становлять енциклопедії. Скільки енциклопедій за рік прочитав

Ігор?

5)   Якщо Сашко та Надя складуть усі книжки, які вони прочитали разом, у стоси, по 10 книжок у кожний, то скільки буде усіх стосів?

 № 504. На діаграмі показано: жовтим кольором — кількість дівчат, а червоним — кількість хлопців у кожному класі.

 

1)    Кого більше у 4-В класі: хлопців чи дівчат? На скільки? У скільки разів більше?

2)    Де менше хлопців: у 4-А чи у 4-Б класі? На скільки?

3)    Кого більше: хлопців у 4-Б класі чи дівчат у 4-В класі?

4)    Скільки всього учнів у кожному класі?

5)    У половини дівчат 4-Б класу довге волосся. Скільки це дівчат?

6)    Усі дівчата четвертих класів люблять танцювати. Скіль ки всього дівчат люблять танцювати?

7)    Усі хлопці четвертих класів з'їдають по 2 круасани на підвечірок. Скільки круасанів треба приготувати хлопцям?

8)    Якщо б усі учні четвертих класів вишикувалися на лінійку в ряди, по 15 учнів у кожному, то скільки було б рядів?

 Я досліджую світ

Урок за посиланням: 

https://svitdovkola.org/4/lessons/32.5

Українська мова

Тема. Повторення вивченого

Шістнадцяте травня

Дистанційна робота

Вправа 1, с. з. 71

Спиши, розставляючи коми.

Ми вживаємо добрі і злі увічливі і грубі ласкаві і урочисті сумні і веселі слова. Важливо розуміти, які слова необхідні для спілкування з рідними друзями незнайомцями.

Важливо бачити красу і в речах і в людях. Інколи ми можемо відчувати страх біль гнів. І друг і подруга і незнайомі люди можуть тебе підтримати в непростий час. Вони заспокоять підтримають надихнуть.

 

Вправа після читання для себе

Випиши з тексту речення  речення з однорідними членами за схемами.

,  ,  ,

, а  

  ,  і

і , і , і , і

 

Читаємо для себе:

ПЕППІ ВИШУКУЄ РЕЧІ І ВСТРЯЄ В БІЙКУ

Другого дня Анніка прокинулась дуже рано. Вона швидко зіскочила з ліжка й підійшла до брата.

— Вставай, Томмі! — сказала вона й поторсала його за руку. — Вставай і ходімо до тієї чудної дівчинки у великих черевиках!

Томмі відразу прочумався.

— Я вві сні знав, що сьогодні нам буде весело, хоч не міг пригадати чому, — сказав він, стягаючи з себе піжаму.

Потім обоє кинулись до ванної кімнати. Вони вмилися, швидко, як ніколи, почистили зуби, мерщій одяглись і на годину раніше, ніж сподівалася їхня мати, з'їхали поруччям згори, сіли за стіл і заявили, що хочуть негайно випити свій шоколад.

— Що сталося? — спитала мати. — Куди ви так квапитесь?

— Ідемо до дівчинки, що оселилася в сусідньому будинку, — пояснив Томмі.

— І, може, будемо в неї цілий день, — додала Анніка.

Того ранку Пеппі якраз пекла тістечка з пахучим корінням. Вона замісила страшенно багато тіста й розкачувала його на підлозі.

— Бо ж бачиш, — пояснила вона своїй мавпочці, — на стільниці мало місця, а треба спекти щонайменше сотень п'ять тістечок.

Вона лежала на підлозі й качала тісто, аж гай шумів.

— Не ходи по тісті, пане Нільсон, — роздратовано сказала Пеппі саме тоді, як у двері подзвонили.

Пеппі кинулась відчиняти. Вона була вся біла з голови до ніг, наче мірошник, і коли радісно трясла Томмі й Анніку за руки, над ними знялася хмара борошняної куряви.

— Як гарно, що ви заглянули до мене, — мовила Пеппі і обтрусила фартух, від якого знов знялася біла хмара.

Томмі й Анніка аж закашлялися від борошна.

— Що ти робиш? — запитав Томмі.

— Що я роблю? Коли скажу, що трушу сажу, такий хитрун, як ти, однаково мені не повірить. Сам бачиш — печу тістечка. Але скоро вже кінчаю. А ви тим часом посидьте на ящику з дровами.

Пеппі вміла швидко працювати, що є, те є! Томмі й Анніка сиділи на ящику з дровами й дивилися, як вона спритно ріже тісто, як кидає тістечка на дека, а дека — в піч. Їм майже здавалося, що вони сидять у кіно.

— Все, — нарешті сказала Пеппі, кинувши в піч останнє деко, і захряснула дверцята. Що тепер робитимемо? — запитав Томмі.

— Що ви робитимете, не знаю, — відповіла Пеппі, — але я не можу ледарювати. Я пошуковець, а всі пошуковці не мають ані хвилини вільної.

— Хто ти? — перепитала Анніка.

— Пошуковець.

— А що це означає? — спитав Томмі.

— Пошуковець — це той, хто дає всьому лад і вишукує речі, які лежать не там, де слід, — відповіла Пеппі, змітаючи на купку борошно, що розсипалося по підлозі. — На світі скрізь валяється повно речей, і треба ж їх комусь вишукувати. От пошуковець і вишукує їх.

— Яких речей? — запитала Анніка.

— О, яких завгодно, — відповіла Пеппі. — Грудок золота, страусових пер, здохлих пацюків, гайок тощо.

Томмі й Анніка вирішили, що це цікава робота, й також захотіли стати пошуковцями, хоч Томмі признався, що він краще хотів би знайти грудку золота, а не якусь гайку.

— Побачимо, що нам трапиться, — мовила Пеппі. — Завжди можна щось знайти. Але поспішаймо, щоб інші пошуковці не визбирали всіх золотих грудок.

І троє пошуковців подалися в дорогу. Вони вирішили спершу пошукати навколо будинків, бо Пеппі сказала, що найкращі речі завжди трапляються поблизу людського житла, хоч і серед лісу часом можна знайти гаєчку.

— Буває і таке, — додала вона. — Я згадала, як колись шукала речі у джунглях Борнео. І серед нетрів, де не ступала людська нога, я, знаєте, що знайшла? Справжнісіньку дерев'яну ногу, зовсім нову. Я її потім віддала одному дідові, що не мав ноги, і він сказав, що такої і за гроші не купиш.

Томмі й Анніка поглядали на Пеппі, щоб навчитися, як має поводитися справжній пошуковець. А Пеппі і бігала від одного краю вулиці до другого, і заслоняла долонею очі від сонця,  і придивлялася до всього. Часом вона ставала навколішки, просувала руку між штахетами й розчаровано казала: Дивно! Мені здалось якраз, наче я побачила грудку золота.

— А треба неодмінно брати все, що знайдеш? — запитала Анніка.

— Так, усе, що лежить на землі, — відповіла Пеппі.

Неподалік від них, просто на траві перед своєю віллою, спав старий чоловік.

— Бачите, він лежить на землі, — зраділа Пеппі. — І ми його знайшли. Ану берімо! Томмі й Анніка зовсім перелякалися.

— Ні, ні, Пеппі, не можна його брати! — сказав Томмі. — Та й що ми з ним зробимо?

— Що зробимо? Багато-що можна зробити. Наприклад, тримати в клітці замість кролика й годувати кульбабою. Та як ви не хочете, то про мене. Хоч шкода буде, коли його спопаде якийсь інший пошуковець.

Вони пішли далі. Раптом Пеппі крикнула на весь голос:

— Ну, такої знахідки в мене ще ніколи не було! — і вона витягла з трави іржаву бляшанку. — Оце здобич! Дивовижна здобич! Бляшанки не часто трапляються.

Томмі недовірливо спитав:

— А навіщо нам вона?

— Та на все! — відповіла Пеппі. — По-перше, в неї можна класти тістечка, і тоді вона буде чудовою Бляшанкою-з-Тістечками. По-друге, можна не класти тістечок, і тоді вона буде Бляшанкою-Без-Тістечок. Це, звичайно, трохи гірше, але можна й так. Пеппі оглянула бляшанку. Вона була справді дуже іржава і з діркою в дні.

— Мабуть, це буде Бляшанка-Без-Тістечок, — задумливо мовила Пеппі. — Але її можна натягти на голову і гратися в темну ніч.

Пеппі натягла бляшанку на голову й почала мандрувати в ній по кварталу, мов пожежна вежа з залізним верхом, аж поки перечепилася через дротину і впала долілиць на дорогу. Бляшанка заторохтіла, вдарившись об землю.

— Ось бачите, — мовила Пеппі, стягаючи бляшанку. — Якби не вона, я впала б обличчям на землю і дуже забилася б.

— Так, але якби ти не натягла на голову бляшанки, то не перечепилася б через дротину, і... — почала Анніка.

Та не встигла вона доказати, як Пеппі знов радісно скрикнула й переможно підняла з землі шпульку без ниток.

— Мабуть, у мене сьогодні щасливий день, — мовила вона. — Знайти таку чудесну шпулечку! Крізь неї можна видимати бульки з мила, а ще можна носити її на шнурочку замість намиста! Я зараз піду додому й негайно надіну її.

Тієї миті біля однієї вілли відчинилася хвіртка і з неї вибіг хлопчик. Він, видно, був наляканий, і не диво, бо за ним слідом гналися п'ятеро хлопців. Вони відразу догнали малого, притиснули до штахет і гуртом почали штовхати й бити його. Хлопчик заплакав і звів руки, щоб затулити обличчя.

— Даймо йому, хлопці! — гукав найбільший із напасників. — Щоб і носа не потикав на нашу вулицю!

— О, це вони так молотять Віллє, — мовила Анніка. — От поганці!

— Це той капосний Бенгт. Він завжди б'ється, — сказав Томмі. — І які боягузи, п'ятеро проти одного!

Пеппі підійшла до Бенгта, ткнула його пальцем у спину й запитала:

— Стривайте-но, ви хочете зробити з малого Віллє котлету, що накинулися на нього всі п'ятеро?

Бенгт обернувся й побачив дівчинку, якої досі ніколи тут не зустрічав. Зухвалу незнайому дівчинку, що зважилася стати йому на заваді. Спершу він тільки вражено витріщився на неї, потім зневажливо скривився.

— Хлопці, чуєте, хлопці! — гукнув він. — Облиште Віллє й гляньте на це опудало. Такого ще світ не бачив!

Він ляснув себе по колінах і зареготав. Хлопці оточили Пеппі, всі, крім Віллє, що витер сльози й несміливо став біля Томмі. Ви коли бачили такі коси? Справжнісінька пожежа! А такі черевики? — не вгавав Бенгт. — Може, позичиш мені одного? Я хотів би трохи поплавати, а не маю човна!

Він схопив Пеппі за косу, але відразу відсмикнув руку й вигукнув:

— Ой, я попік собі пальці!

Усі п'ятеро хлопців загукали, підстрибуючи навколо Пеппі:

— Червона шапочка! Червона шапочка! А Пеппі стояла посеред кола і приязно всміхалася. Бенгт сподівався, що вона розсердиться, або почне плакати, або принаймні злякається. Побачивши, що слова не беруть Пеппі, він штовхнув її.

— Бачу, ти не дуже ввічливий з дівчатами, — мовила Пеппі.

Вона підняла його вгору своїми дужими руками, понесла до берези, що росла неподалік, і перевісила через гілляку. Потім узяла другого хлопця й перевісила через іншу гілляку, третього посадила на стовп хвіртки, четвертого перекинула через огорожу, і він гепнув на грядку з квітками, а останнього розбишаку вмостила в малесенький іграшковий візочок, що стояв на вулиці. Пеппі, Томмі, Анніка її Віллє мовчки дивилися на хлопців, що аж поніміли з подиву. Врешті Пеппі сказала:

— Ви боягузи. Нападаєте п'ятеро на одного! Це підлість. Та ще й штовхаєте беззахисну дівчинку. Ганьба! Ходімо додому, — покликала вона Томмі й Анніку. Потім звернулась до Віллє:— Часом вони ще коли тебе зачеплять, скажи мені. — А Бенгтові, що й досі сидів на дереві і боявся ворухнутись, мовила:— Коли ти хочеш ще щось сказати про мої коси й мої черевики, то краще кажи тепер, поки я не пішла додому.

Але Бенгт не мав більше чого казати ні про черевики Пеппі, ні про її коси. Тому Пеппі взяла в одну руку знайдену бляшанку, а в другу шпульку від ниток і пішла додому разом з Томмі її Аннікою.

Вже в садку біля свого будинку Пеппі сказала:

— Так мені прикро, що я знайшла дві гарні речі, а ви вернулись без нічого. Вам треба ще трохи пошукати. Томмі, чому б тобі не зазирнути в дупло он того старого дерева? Для пошуковців нема кращих місць за такі дерева.

Томмі відповів, що однаково ні він, ні Анніка нічого не знайдуть, але, щоб не перечити Пеппі, засунув руку в дупло дерева. Ой! — вражено вигукнув він, витягаючи руку. Він тримав у жмені гарний-прегарний записник у шкіряній палітурці. В шкіряну петельку був засунутий маленький срібний олівчик.

— Дивно, — мовив Томмі.

— А бачиш! — сказала Пеппі. — Нема краще, як бути пошуковцем. Я не розумію, чого так мало людей вибирають собі цю роботу. Столярів, шевців, сажотрусів тощо є скільки завгодно, а от пошуковцем мало хто хоче бути. — Потім Пеппі обернулася до Анніки:— А чому б тобі не пошукати он під тим трухлявим пеньком? Під пеньками завжди щось знаходять.

Анніка засунула руку під пеньок і відразу витягла звідти коралове намисто. Вони з Томмі добру хвилину стояли, пороззявлявши роти, такі були вражені. І вирішили, що відтепер щодня будуть пошуковцями.

Пеппі перед тим до півночі гралася в м'яча, і тепер їй захотілося спати.

— Мабуть, піду трохи подрімаю, — мовила вона. — Може, підтикаєте мені ковдру?

Вона сіла на край ліжка, роззулась, задумливо глянула на свої черевики й сказала:

— Тому Бенгтові закортіло поплавати в човні. Тьху! — зневажливо пирхнула вона. — Іншим разом я його навчу веслувати, ось побачите!

— Скажи, Пеппі, а чого в тебе справді такі великі черевики? — шанобливо спитав Томмі.

— Щоб можна було ворушити пальцями, — відповіла Пеппі й лягла в ліжко.

Вона завжди клала ноги на подушку, а голову ховала під ковдру.

— Так сплять у Гватемалі, — заявила вона. — Інакше й не варто спати — це єдиний правильний спосіб. Так я можу ворушити пальцями вві сні. Ви засипаєте без колискової пісні? — спитала вона. — Бо я мушу завжди співати собі колискову, а то сон ніяк не йде до мене.

Томмі й Анніка почули під ковдрою якесь мурмотіння. То Пеппі співала собі до сну. Вони тихенько вийшли з кімнати, щоб не турбувати її. В дверях вони обернулись і востаннє глянули на ліжко. Але не побачили нічого, крім ніг Пеппі, що спочивали на подушці. Пальці на ногах ворушилися.

Томмі й Анніка подалися додому. Анніка міцно стискала в руці коралове намисто.

— А все-таки дивно, Томмі, — мовила вона. — Тобі не здається... не здається, що Пеппі сама поховала там ці речі?

— Хтозна, — відповів Томмі. — З Пеппі нічого не можна знати напевне.